Вперше про освітній заклад згадується в 1908 році. В архівних документах записано: «Решетилівське 2-х класне земське училище створено 01.01.1908 р., приміщення побудовано Полтавським повітовим земством на землі, подарованій Семеном Івановичем Ткаченком. Учителів із законовчителем – 3, учнів – 101, з них – 57 хлопчиків і 44 дівчинки. Землі ¾ десятини. Вчителі: Петровський К.П., Петровська М.К., Базилевська Н.К.».
Більш - менш чітку картину про розвиток освіти в селищі ми маємо лише з другої половини ХIХ століття. Саме у цей час почали відкриватися різні типи навчальних закладів: церковно-приходські, школи грамоти, приватні. Але важливу роль у становленні і розвитку шкільництва на Решетилівщині в другій половині ХIХ століття відіграли повітові земства, що діяли згідно «Положення про губернські та повітові земства» від 1 січня 1864 р. і яким було дозволено займатися господарчими, соціальними та освітніми справами. В освітніх питаннях земствам надавалось: право засновувати і утримувати народні школи, рекомендувати кандидатів на вчительські посади, обирати попечителів, виділяти кошти і звітувати про них. Але видатки земств на народну освіту згідно п VII ст. 2 «Положення…» відносились до числа «необо′язкових коштів».
З архівних документів, дізнаємося, що не тільки земства, сільські громади, але й наші заможні земляки внесли свою частку в розвиток шкільництва на Решетилівщині. Вони робили грошові пожертви, дарували власну землю під забудову шкіл, клопотали перед державними органами по відкриттю у селах освітніх закладів.
Так, козак Ткаченко Семен Іванович віддав свою землю під будівництво Решетилівського навчального закладу.
Під час спілкування з ріднею засновника навчального закладу, а саме із двоюрідною правнучкою Семена Івановича – Карпенко Лідою Степанівною, до рук потрапили документи - «Заповіт козака Івана Петровича Ткаченка від 21 червня 1894 року» (батька Семена Івановича) та розписку щодо подарованої землі. За цим документом до Семена перейшли ¾ десятин землі.
На основі заповіту було зроблено висновок щодо земельної ділянки, яку було використано під забудову 2-х класного земського училища. Спираючись на документ, бачимо, що зернини народження нашого навчального закладу можемо дійсно датувати 1894 роком.
Сам же Семен Іванович був козаком роботящим, мудрим, добродушним. Постійно влаштовував обіди на свята для менш заможних верств. Про це дізнаємось від його онуки Яременко ( в дівоцтві Ткаченко) Катерини Яківни та її доньки Виходець Ольги Григорівни. Був Семен Ткаченко і далекоглядним, що підтверджує народжена легенда із правдивим змістом: «Історія ця давня і прадавня, вся вкрита сивиною цілого століття…Давно, ще років 150 тому жив у, Решетилівці козак Іван Ткаченко. Було у нього троє синів: Григорій, Семен та Петро. І от одного разу на початку ХХ-го століття Семен знайшов у землі чарівний горщик, у якому виявилися золоті монети. Козак Семен не привласнив собі кошти, а побудував на них у Решетилівці церкву Покрови Пресвятої Богородиці та велику красиву ( а в народі називали КРАСНУ) школу. У чому ж мудрість простого українського козака? Та в тому, що Семен Ткаченко вже тоді, у 1908 році, розумів, що люди повинні мати Бога у душі та Розум у голові. Його ж і прозвали потім На-у-мен-ко, бо людей НА УМ наставляв! Отже, і всі учні, які навчаються у Садківській Красній школі на ум наставлені, тобто розумні, вчені».
Створюючи для підростаючого покоління умови оволодіння грамотою, держава ставила за мету підготувати його до кваліфікованої праці. Причому школу розглядали як одну з найважливіших ідеологічних інституцій, покликаних забезпечити виховання мільйонів школярів у дусі відданості більшовицькій партії, комуністичним ідеалам. В Україні розпочалася кампанія під назвою «всенародний похід за загальне навчання (всеобуч)». 25 липня 1930 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про загальне обов′язкове навчання». Цією постановою було започатковано обов′язкове чотирикласне навчання.
У самій Решетилівці створено одну семирічну школу та чотири початкових. Виходячи з вищесказаного, можемо зробити висновок , що наша школа на даний період діяла як початкова. На посаді директора працювала Петровська Марія Кирилівна.
У 30-ті роки директором була Заблоцька Катерина Григорівна. Про роботу закладу дізнаємося від Почесного громадянина Решетилівки, учасника бойових дій, Чемпіона України з лижного спорту, Відмінника освіти, випускника Решетилівської Садківської школи Козюри Миколи Степановича, який розпочинав свій шкільний шлях у трагічний 1933 рік. Пригадує, як сиріт і напівсиріт у школі підгодовували, видавали невеличкі пайки. Дисципліна панувала сувора. Дуже строго ставились до каліграфічного письма. Катерина Григорівна була керівником строгим, вимогливим, справедливим. Любила чистоту і порядок як на робочому місці, в шкільному приміщенні так і на її території. І саме в цей період , за словами Миколи Степановича, десь у 1935 році школа стає семирічною.
Величезних втрат завдала народній освіті Друга світова війна. Загинуло багато дітей, вчителів, працівників органів народної освіти, учених. Будівлі та шкільні приміщення були зруйновані. Плани знищення системи освіти посідали особливе місце у фашистській програмі поневолення народу України. Перед нападом па СРСР гітлерівці планували таку шкільну політику: «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вищих шкіл. Для них досить чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі мали бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що Божа Заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним» (З листа Гіммлера, 28.05.1940 р.). Окупанти створювали так звані народні школи, метою яких було онімечення українського населення.
В період окупації у приміщенні школи фашисти влаштували госпіталь. Деякий час використовували будівлю для стоянки коней. Відступаючи, будівлю частково зруйнували. Безпосередньо постраждав дах приміщення, і вже після війни його було перекрито залізом. А вже після визволення Решетилівщини від німецько-фашистських загарбників 23 вересня 1943 року, як згадували очевидці, відновилося навчання. 1 вересня 1944 року садківські діти пішли до школи. Не було парт, стільців, навчального приладдя. Учні самостійно з бузини робили чорнило та дерев′яну ручку з пером , яким і писали. Зошитів, підручників теж не вистачало, тому часто писали на газетах та листівках, які залишились після німців. Часто причиною відсутності у школі було те, що у сім′ї не було одягу і взуття. Працювало 15 вчителів під керівництвом директора Ширшова Дмитра Івановича. Дмитро Іванович у 1937 році закінчив Полтавський педагогічний інститут здобув спеціальність вчителя природознавства і географії. В 1945-1946 навчальному році налічувалось 3 перших класи, причому до них були зараховані діти різних вікових категорій: від 7 до 11 років. Школа була переповнена і діти навчалися в дві зміни.
Важливим історичним етапом в діяльності школи стають 60-ті роки ХХ століття. Була здійснена одна з найважливіших реконструкцій навчального закладу, а саме - добудова великої частини приміщення школи, куди входять коридор, п'ять класних кімнат та роздаткова-буфет. І слід відмітити, що шкільний буфет задовольняв не лише продовольчі потреби колективу, а й всіх жителів Садківського мікрорайону. У 1961 роцi школа переходить на новi програми навчання. Як наслідок цього – здійснена реорганізація закладу. Садківська школа починає діяти як восьмирічна. Директором школи працює Мусійко Василь Федорович (1946-1965 роки), який закінчив Полтавський інститут соціального виховання і викладав математику та фізику. Випускники школи згадують про нього як про людину високо інтелігентну та глибоко порядну. Він був одночасно вимогливим і добрим, строгим і справедливим, умів знаходити спільну мову з різнохарактерними вихованцями.
Змінювався час, змінювалася й школа, змінювалися й директори, які постійно дбали про функціонування навчального закладу.Несли розумне, добре й вічне.
Переломними в історії школи стають 80 роки. Будується другий корпус школи, проводиться водяне опалення.
Школа набува статусу - Решетилівська неповна середня школа (Згідно рішення виконавчого комітету Решетилівської районної Ради народних депутатів від 19.09.86 №287 ). Пізнавальною сторінкою у шкільному житті на початку 80-х років була досить незвичайна практика. Учні займались вирощуванням шовкопрядів. Співпрацювали з Новосанжарським лісництвом, яке постачало личинки комах і відповідно приймали їх кокони. А також школярі були постійними помічниками колгоспів. У гарячу пору боротьби за Р допомога школи завжди була вагомою. Наш навчальний заклад був закріплений за колгоспом імені Енгельса. Як згадують випускники, у період весняно-польових робіт займалися підсаджуванням рослин, які не зійшли, збирали шкідників. А восени активно брали участь у зборі врожаю. Протягом вересня місяця учні разом з учителями збирали огородину, виламували качани кукурудзи. Взимку ж вирощували «зелену масу», яка надходила на ферми. А колгосп, в свою чергу, за кращу роботу преміював екскурсійними поїздками, закупівлею солодощів на новорічні святкування. Працювали учні і на пришкільних квітниках, дослідницьких ділянках, де їх навчали доглядати і вирощувати різноманітні рослини. А зібраний врожай надходив до шкільної кролеферми. З великою відповідальністю і цікавістю доглядали діти за тваринами. Спільна сільськогосподарська праця сприяла не лише зміцненню фізичного здоров'я дітей, а й виховувала в них товариськість, почуття колективізму, відповідальності, обов'язковості, сприяла згуртуванню учнівських колективів.
В кінці 80-х років прийшла «Дискотека». Було закуплено необхідну для проведення апаратуру. Перед початком дискотеки розповідали про різні стилі і напрямки музики, а вже потім були танці під світломузику. Такі заходи проводились у святкові дні, під час канікул. Слід зауважити, що навчально-виховний процес підпорядковувався суворій дисципліні. За порушення «Правил для учнів» і «Внутрішнього розпорядку школи» застосовувались різні методи покарання – від винесення зауваження, попередження, догани до виключення зі школи на певний період. Неприпустимою була поведінка, яка б не відповідала встановленим нормам як у шкільних стінах, так і за її межами. Систематично щотижнево проводилися загальношкільні лінійки.
Школу відвідували не лише діти мікрорайону Решетилівки, а й школярі із сіл Ганжі, Білоконі, Пасічники. Очолював колектив на той час Григорович Олексій Кирилович.
З 1994 по 1999 рік директором школи працював Сливка Микола Петрович. За період керівництва закладом було проведено капітальний ремонт окремих шкільних приміщень:….До 1996 року підлога була дубова. Коли її зняли, побачили, що лаги лежали на сухому вапні товщиною в два сантиметри, а ще нижче під ним був дорожний пил. Це свідчить про відповідальне ставлення до будівництва одного з найважливіших приміщень Решетилівки. І саме в ході цих ремонтних робіт стався цікавий епізод. Був знайдений папір, в якому містилось звернення до царя на виділення в користування вапна сторічної давності. На жаль, даний документ не дійшов до наших рук. Але ми можемо зробити наступний висновок, що навчальний заклад будувався навіки. Крім того існує версія, що на території нашої школи, біля корпусу №2, розташовувалось царське сховище вапна.
У 1992–1995 роках була проведена перша освітянська реформа. Наголос у ній було зроблено на загальноосвітній школі. В зв’язку з цим розпорядженням виконкому Решетилівської районної ради народних депутатів № 72 від 09.05.1995 року Решетилівську неповно середню школу перейменовують у Решетилівську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. До здобутків цього періоду слід віднести розробку і затвердження Державної програми «Освіта. Україна ХХІ століття», яка нині здійснюється в основних своїх складових.
З 1999 по 2002 рік очолює трудовий колектив Бережний Віктор Олександрович. В школі з'явилися перші комп’ютери. Школярам ввели новий навчальний предмет «Основи інформатики»
У 2002 році змінюється керівництво школи. Директором було призначено Музиченка Ігоря Петровича. З 2003 року заступником з навчально-виховної роботи працює Куян Наталія Петрівна.
Школа оновлюється. Відкрито комп’ютерний клас, придбали для двох класів комплекти парт, подарували мультимедійну дошку та проектор. Учні активні учасники та переможці районних, обласних конкурсів. В 2012 році школа святкує своє 100-річчя.
Випускники школи працюють у рiзних сферах i в рiзних куточках Землi. Серед них є чимало вчителiв, лiкарiв, агрономiв, iнженерiв та економiстiв, працiвникiв органiв внутрiшнiх справ i вiйськовослужбовцiв, юристiв, доцентiв i людей рiзноманiтних професiй.